Майже п’ять років тому я перебувала в режимі виживання. Підвищення на роботі додало обов’язків і затримок в офісі. Ми тільки-но з’їхались з тодішнім бойфрендом, і я ревно взялася створювати домашній затишок та виконувати хатні справи. На щось більше я вже була не здатна. Увесь вільний час хотілося провести в ліжку. Тобто спати. Я не жила, а виживала. Уже за кілька місяців партнер сказав, що «ми мало розмовляємо про його проблеми». Тоді я не знала, що знехтувала свою частку «емоційного обслуговування» у відносинах.
Термін емоційного обслуговування в його первинному визначенні використовували для опису специфіки вакансій. Його запровадила соціологиня Арлі Рассел Гохшильд у своїй книзі The Managed Heart 1983 року. Вона назвала це «процесом управління власними почуттями та виразами (обличчя, наприклад) для виконання емоційних вимог роботи». Найочевиднішим сектором використання стала сфера послуг. Продавчині, офіціанти, оператори кол-центрів, медсестри, вихователі та вчителі — усі вони окрім своїх прямих обов’язків повинні бути привітними та емпатичними. Друга група емоційно обслугових професій охоплює урядовців, розвідників, психіатрів, психологів, а також теле- та радіоведучих. Лише протягом останнього десятиліття до групи спеціалістів додалась найбільша за чисельністю соціальна когорта. У сучасному описі поняття емоційного обслуговування ви можете знайти третю категорію, з найкоротшим описом — дружина/мати.
У повсякденному житті прикладами емоційного обслуговування є, наприклад, розмова з відразливим таксистом або відповідь «все добре» на запитання «як справи?» Рішення не обтяжувати співрозмовників своїми проблемами чи грубістю є саме тим «управлінням власними емоціями та мімікою». Коли емоційне обслуговування розглядається як професійна кваліфікація, то відповідно й оплачується роботодавцем, впливає на чайові, наприклад. Коли ж такого сервісу очікують партнер або члени родини, це зазвичай не має матеріального еквіваленту.
Звіт Організації Об’єднаних Націй за 2018 рік все ще невтішний: жінки виконують більше ніж удвічі неоплачуваної роботи.
Звичайно, частка невидимого емоційного обслуговування не враховувалась.
Третя зміна
Дружина, мати, партнерка, колега, жінка. Так звана слабка стать несе на собі емоційне обслуговування як у сімейному, так і в професійному оточенні. Це підтверджено дослідженням соціологині Ребекки Еріксон «Емоційна праця, вигорання та неавтентичність: чи важливий гендер?» 2001 року, де вона аналізувала негативний вплив емоційної праці на психіку респондентів. Ми виросли в країні, де чоловік — голова, а жінка — шия. Тобто супутниці повинні непомітно підводити, підштовхувати й надихати партнерів до правильних рішень і звершень. Погодьтесь, варто шиї десь заклинити і втратити мобільність — про підкорення нових вершин годі й думати.
Емоційне обслуговування значно більше пов’язане з реальною фізичною працею, ніж здається на перший погляд. Псевдонаукове уявлення про жінку як більш емпатичну, ніжну піклувальницю переростає в соціальні установки у повсякденному житті.
Жінка традиційно дбає про літніх членів родини, у неї «краще виходить» доглядати за дітьми. Вона «запрограмована» на материнство.
Коли я по обіді йду до звичайнісінького супермаркету, часто спостерігаю таку закономірність: близько першої години дня його заповнюють офісні працівники, які шикуються до вітрин у відділі кулінарії або звичним жестом хапають йогурти з полиць. Найцікавіше відбувається на касі, де мій внутрішній соціолог об’єктивно аналізує кошики покупців. Молодий хлопець сплачує за вежу з трьох пластикових судочків з відділу кулінарії. Дівчина — за свій салат, тістечко та пляшку кондиціонера для білизни. Це ще називають господарчим менеджментом — коли одна людина в сім’ї тримає в голові перелік потрібних продуктів, термінів сплати комунальних послуг та запису до лікарів. Найчастіше ця операційна діяльність припадає жінці.
«Я завжди була на зв’язку. Він телефонував із супермаркету і питав, наприклад, які макарони треба купити. Думала, він жартує, і почала складати перелік продуктів. Тоді він телефонував дізнатись, які ж макарони взяти, бо саме таких, що я написала, немає на полиці. Інколи просто вмикав відеозв’язок. Такий собі магазин на дивані. В офісі. На зустрічі, з друзями…»
Мій колишній колега все життя мешкав з мамою, з дівчиною, потім з дружиною. І коли розлучився, писав дуже іронічні, з його точки зору, нотатки на зразок «сьогодні дізнався, що є спеціальний пральний порошок для кольорового одягу».
Відділ жіночих кадрів
Саме емоційне обслуговування змушує нас критично оцінювати себе щоранку. Ми фактично обираємо комплект з одягу, макіяжу, манери спілкування та жестів, щоб справити належне враження.
Наприклад, ми двічі поміркуємо, чи фарбувати губи червоною помадою, адже хтось може сприйняти це як запрошення до знайомства. Вкотре перевіримо текст під час робочого листування, щоб уникнути іміджу лютої стерви або навпаки — повної дурепи.
«В одній компанії я мусила контролювати термін виконання роботи кількох чоловіків із сусіднього відділу, що означало балансування між дружнім відношенням та дотриманням дедлайнів. Коли в черговий раз вмовляння приділити увагу роботі не спрацювало, довелось вишкірити зуби. Після цього мене звинуватили у надмірній пихатості. За кілька місяців я звільнилась. Ще за кілька місяців того працівника звільнили за невиконання службових обов’язків».
Я працюю з сімнадцяти років. Роздавала флаєри та розклеювала оголошення (усвідомлення про розповсюдження незаконної реклами прийшло значно пізніше). Потім робота у чотирьох кол-центрах. Клієнти змінювали мови й запитання — незмінними були лише вимоги до мого голосу. Навіть якщо попередня розмова тривала декілька годин або я відчувала фізичний біль чи просто втомилась, моє привітання у слухавці лунало бадьоро та привітно. В одному з кол-центрів працівникам заборонялося першими закінчувати розмову, навіть якщо клієнти були агресивними, погрожували або вживали ненормативну лексику. На проекті працювали переважно жінки — вони розповідали новачкам «кумедні історії» про людей, що обіцяли їх зґвалтувати або завдати фізичної шкоди. За три місяці роботи в компанії мені теж було що розповісти.
Погода вдома
«Зі своїм першим бойфрендом ми зустрічалися протягом року, і, на жаль, секс із ним ніколи не був приємним для мене. Жодного оргазму за цілий рік! Проте я завжди активно симулювала для підтримання його самооцінки, адже він вважав себе неперевершеним коханцем. Його почуття для мене тоді були важливішими за власні. Звичайно, зараз я відверто кажу про свої бажання партнерам і завжди покладаюсь лише на комунікацію».
Психологи наголошують — аби уникнути проблем у стосунках, обидва партнери мають чітко розуміти саме поняття емоційного обслуговування. Це не обмежується складанням переліку продуктів, нагадуванням про дні народження або ж контролем за виконанням власних доручень. Це перш за все створення комфортної атмосфери у взаєминах, підтримка партнера, готовність працювати над його проблемами.
Нелегко дотримуватися балансу в таких питаннях — внаслідок стереотипних уявлень про жінку як більш емоційну або «від природи» багатофункціональну та чоловіка як суворого та агресивного.
Дівчаток з дитинства привчають розпізнавати емоції інших, тоді як хлопчикам ставлять жорсткі рамки для виявлення емоцій.
Вони виростають з упередженням, що прояв почуттів — лише для слабаків і жінок, а ми, тобто жінки, вирішуємо взяти цю частину комунікації на себе, адже у нас це «просто краще виходить».
«Коли я зустрічалася з N, постійно ставила його проблеми та переживання вище за свої. Запитувала, яким був день, уважно запам’ятовувала всі деталі, завжди співчувала та пропонувала варіанти вирішення. Це автоматично означало, що на розповіді про власні труднощі на роботі, наприклад, не залишалося часу. Та й мені вважалося це егоїстичним — говорити про себе, коли є «більш важливі проблеми». Тобто його драми були автоматично моїми драмами, а мої драми — лише моїми».
Це не означає, що партнер зумисне ігнорує свою частку як домашнього менеджменту, так і емоційного обслуговування. Маємо перед собою приклад наших батьків — отже, підсвідомо успадковуємо частину їхньої сімейної динаміки. Наприклад, у нас досі панує стереотип про чоловіка як основного годувальника. Таке упередження зумовлює нерівність в оплаті праці та вибіркові підвищення на роботі з аргументацією «йому ще сім’ю годувати». Якщо партнер постійно перебував в оточенні упереджень про виявлення власних емоцій та їхнього обговорення з кимось, йому буде нелегко розпочати цю розмову з вами. Тут важлива його готовність, а не різка відмова. Якщо ви наражаєтеся на стіну нерозуміння або знецінювальних коментарів про «надумані проблеми», перегляньте вартість таких взаємин у першу чергу для вас.
«У своїх останніх відносинах я весь час непокоїлася, чи нам не нудно. Планувала подорожі та дуже переймалася, коли по прибутті була погана погода, наприклад. Він казав, що з колишньою дівчиною йому було нецікаво, тому це зруйнувало їхні стосунки. Зараз розумію, що це була дешева маніпуляція».
Не варто також будь-який прояв турботи або душевного поривання розцінювати лише як емоційне обслуговування. Підтримка партнера у скруті, спільне святкування досягнень — це також частина здорових взаємин. Але якщо ви помітили, що спроби наладнати стосунки або забезпечити комфорт є виключно вашою ініціативою, — можливо, час відверто поговорити про це з обранцем.
Ви не станете гіршою дружиною, партнеркою та й просто людиною, якщо не готові щодня забезпечувати домашній затишок. Ви не зобов’язані вдавати емоції для задоволення інших.
Відсутність шаленого захвату не означає ворожості. Удавану веселість, аби «не псувати нікому настрій», неможливо підтримувати вічно. Маніпуляція на страхах бути покинутою заради іншої, з якою буде «комфортно, весело, легко», не повинна вас лякати. Такі партнери не зроблять вас щасливою. Адже єдина людина, з якою ви дійсно залишитесь на все життя «і в радості, і в скруті», — ви сама.
Источник: