Запитайте у мами: як будувати кар’єру, виховувати дітей, встигати займатися собою і не зійти при цьому з розуму

Дилему матері, яка працює, цікаво змалювала Анна-Марі Слотер у книжці «Між двох вогнів» (видавництво «Наш формат»). Вона написала про життя жінки на відповідальній посаді та про можливість поєднувати цю роботу з відповідальним материнством. Її висновок полягає в тому, що потрібно системно міняти підходи до культури праці. Наприклад, надати можливість працівникам іти у відпустку по догляду за дитиною (у США це неможливо, якщо в компанії немає відповідних корпоративних практик), а також створити умови для більш гнучких робочих годин. Так батьки й матері отримають нагоду нарешті встигати на шкільні свята, на прийом до лікаря та дитячі дні народження. 

Кадр з фільму «Я не знаю, як вона робить це»

«Французьке виховання» Памели Дракермен (видавництво «Критика») апелює до іншого виклику в житті сучасної мами: ця книжка про те, як відчувати менше тривоги та просто бути «достатньо доброю матір’ю». Памела Дракермен — американка, яка з робочих причин уже трьох дітей народила та виховує у Франції. Вона ділиться своїми враженнями від того, як відрізняються підходи до виховання у США (подекуди дуже подібні до українських, включно з постійним контролем) та Франції, де воліють давати дітям трохи простору для самостійності. Цю книжку чимало моїх знайомих мам читали як одкровення, щиро дивуючись, що можна і так.

Можна давати дітям дорослу їжу, можна наполягати, щоб вони бодай спробували новий овоч, можна вчити ввічливо поводитися, коли вдома гості. Зрештою, можна обійтися без «дитячих меню» в ресторанах.

Декілька моїх знайомих вагітних переймаються, чи є ще такі книжки, аби почерпнути в них трохи спокою та знайти аргументи, щоби бути мамою, котра також хоче бути жінкою, мати інтимні стосунки та не замикати все життя лише на материнстві. До речі, у Памели Дракермен щойно вийшла нова книжка українською — «Дорослих не буває» (видавництво Yakaboo). В ній вона, говорячи про своє життя сорокарічної жінки з трьома дітьми, щиро зізнається: «Вам часом спадає на думку дозволити дітям пропустити заняття, лишень самим мати змогу ще полежати в ліжку».

купить

А що в українських реаліях? Історикиня Оксана Кісь у своїй книжці «Жінка у традиційній українській культурі» (НАН України) згадує важливу приказку: «Умієш родить — умій їх і навчить». Це про повноту відповідальності саме жінки за вирощування нащадків. Дійсно, досі в спальних районах або райцентрах і селах тато з дитячим візочком — радше виняток. Так само на дитячих святах у дитсадочках і школах бачимо насамперед мам.

Хоча батьки поволі та неухильно шукають собі альтернативних рольових моделей, адже не хочуть бути просто гаманцем і вічно відсутнім «татом на роботі».

В традиційній культурі, як пише Оксана Кісь, образ матері «оточений ореолом святості», але реальність дозволяє деконструювати цей образ берегині. Наприклад, на селах зовсім нещодавно, у XIX столітті, дитину могли залишити на цілий день вдома, поки батьки працюють у полі. У кращому разі немовля могли доглядати старші діти, наприклад, трирічні. Уявляєте? Доросліша дитина, у сім чи вісім років, уже мала свої господарські обов’язки та навіть мініатюрні робочі інструменти… разом із ризиком порізати руку серпом. Із сучасними практиками «берегиньства» це не дуже поєднується. Хоча і в давніші часи, і сьогодні життя реальної мами далеке від образу ідеальної мами. Навіть якщо мамський інстаграм показує щось інакше.

Наприклад, мене колись вразила колега, котра щиро зізналася, що має вдома стратегічні запаси «мівіни», аби швидко нагодувати дітей, якщо день минув у роботі, без вільного часу на приготування більш здорової вечері. На цю ж тему розпитую своїх подружок, у яких є діти. Анастасія Багаліка — мама трьох дітей, активна журналістка та віднедавна підприємниця, вона щойно відкрила у Києві власну кондитерську «Паштейш» із португальськими тістечками. Настя щиро зізнається, що з поєднанням роботи та материнства має провал: «Мені важко перемикатися. Після роботи вдома я ще половиною голови думаю і рефлексую. Коли зашквар вдома, робота теж не робиться, бо я думками там. Але фізично мені вдається все поєднувати завдяки няні та бабусям-дідусям. І чіткому плануванню. Якщо можу, планую на місяць. Якщо ні, то хоча б на тиждень. Іноді мені здається, що я живу в пастці цього режиму. Я відчуваю, що от-от не вигребу».

Кадр з фільму «Я не знаю, як вона робить це»

Рецепт самозаспокоєння від Насті — вільний день, коли можна просто сачкувати. Вона зізнається, що час від часу дуже ранить не надто тактовна поведінка оточення: «Людей, які лізуть проштампувати мозок тим, що я не займаюся дітьми 
і живу роботою, вистачає. Навіть попри те, що у мене до такої хамської поведінки є броня, іноді вона може боляче вколоти. Бувають такі дні, коли все валиться в одну купу, гормони накривають, і я починаю себе гризти».

Ірена Карпа, письменниця і перший секретар з питань культури в Посольстві України у Франції, говорить про знайому з дитинства картину: мама повертається з роботи і починає готувати їсти, вчити з дітьми уроки та прибирати. Ірена зізнається:

«У моєму дорослому житті хіба що прибирання і біганина по гуртках перекладається на найману робочу силу. І скільки б я собі не говорила про «якісний час із дітьми», загальна втома після робочого дня і «другої зміни» роботи по дому заважає мені відігнати дітей від мультиків, аби сісти разом почитати розумну книжку. Максимум ми ті мультики дивимось разом. Я дуже хочу це виправити, але картинки ідеальних сімей, де всі поважно вечеряють у білому одязі, а діти не кидаються компотом, — це для мене поки що недосяжний дзен. Ми дуже хаотична сімейка. Втім, мами-домогосподарки втомлюються ще сильніше». У родині Ірени чоловік теж багато чого робить вдома: вчить з дітьми уроки, миє посуд, вигулює пса.

Чи допомагають у цій щоденній роботі та намаганнях бути ідеальною сучасною мамою якісь рольові моделі? Анастасія згадує досвід своєї мами: «Вона так само працювала і так само поєднувала роботу та сім’ю. І досі це робить, але тепер поєднує з роллю бабусі». Ірена також говорить про свою маму як про головну рольову модель: «Це модель для кожної з нас. Байдуже, ідеш ти за її сценарієм чи будуєш контрсценарій. Поки з психоаналітиком все не пропрацюєш і не відокремишся, будеш слідувати цим лекалам. Особисто я від цього дуже потерпаю. Моя мама весь час гарувала, практично не лишаючи часу для себе. І ось я в тридцять з гаком років розумію, що не вмію відпочивати.

Щойно з’являється вільний час, мені треба як не собаку в лісі вигуляти, так дітей на Мольєра в театр повести, інакше я «погана мати». Ірена згадує, що до материнства вважала себе егоїсткою, котра думає тільки про себе: «Деколи хочеться хоч трошки тої егоїстки повернути, хоча б раз на тиждень».

Яка вона — сучасна мама? Настя вважає, що це сучасна жінка. «Вона не дасть себе знецінювати й примушувати жити за якоюсь вигаданою моделлю. Ця жінка почувається щасливою і реалізованою. А в якій саме сфері — неважливо». Ірена майже слово в слово повторює цю думку: «Сучасна мама розвивається сама, а не репетує, що всім пожертвувала заради дітей. Бо тільки споглядаючи щасливу maman, діти зможуть бути щасливими. Тому я піду повчуся якісно відпочивати та почитаю якусь їжу для мозку замість серіалів».

Кадр з фільму «Я не знаю, як вона робить це»

Я дійсно не знаю, як сучасні мами це роблять. Схоже на якусь магію. Але насправді історії всіх моїх знайомих мам єднають дві важливі риси. Перша — багато сил додає солідарність з іншими жінками та чоловіками. Допомогти легко: іноді достатньо просто п’ять хвилин погратися з дитиною, поки її мама, наприклад, виступає на подіумній дискусії. Друга — багато сил забирає відсутність солідарності. Люди навколо, які не соромляться роздавати поради та висловлювати неконструктивну критику, подібні до чорної діри, що висмоктує енергію. Матір або батько спроможні самостійно приймати рішення, чи одягнути дитині шапочку і чи планувати народження четвертого малюка. Допомагаймо одна одній. 

Источник: elle.ua

Чисто гладко блестяще
Добавить комментарий